чад

ЧАД, у, ч.

1. Задушливий отруйний безбарвний газ, який утворюється при неповному згорянні різних видів палива; чадний газ.

Дурній голові чад не вадить (прислів'я);

Герметичні печі мають ще ту перевагу, що при хорошій конструкції їх можна не закривати .. Це дає гарантію, що не проникне в приміщення чад (з наук.-попул. літ.);

* Образно. Хоч кругом неї вихорилась пожежа злиденного життя, душила димом та чадом її знеможену душу, хоч в тому чорному диму й крутились та вертілись її самотні гіркі думи, – та не падали вони на вогнище (Панас Мирний);

Саркастична дотепність – це показник псування характеру цих людей. Це чад пожираючого їх невгасимого полум'я (О. Довженко);

* У порівн. Неволя, як той чад, задурманила людям голови (Панас Мирний);

// Їдкий, задушливий дим, кіптява, що виділяються при горінні вугілля, рідкого палива, жиру і т. ін.

Грубі свічі тихо топились.., і синій чад, змішавшись з нудним запахом воску та з випаром тіла, висів над глухим гомоном в хаті (М. Коцюбинський);

– Нафта яскраво горіла, тільки чаду було багато (О. Донченко);

Перший танк .. стрельнув сизим чадом з вихлопних патрубків і хутко поніс своє багатотонне тіло туди, де причаїлися партизани (П. Загребельний);

Заснути він довго не міг: Боліла голова і від важких думок і від папіросного чаду (М. Хвильовий);

// Міцний, густий, п'янкий запах, що його виділяють рослини, особливо під час цвітіння.

Од кропиви, од бузини розливався важкий чад в чистому гарячому повітрі (І. Нечуй-Левицький);

Конопляним чадом пахнуть береги (Григорій Тютюнник);

І в далеч поплив матіоли Солодкий, облесливий чад (М. Бажан);

// Їдкий, смердючий газ, що його виділяють деякі речовини.

Унизу повискували гальмами машини, дратуючи домовика, деренчали об дроти антени тролейбусів, їдкий чад бензину, асфальту, гуми, пригнічений до людського мурашника туманом, все гостріше збриджувався йому (В. Дрозд).

2. розм. Отруєння людського організму, що наступає внаслідок вдихання цього газу.

Що було причиною їх [циган] смерті? Голод? Холод? Чи, може, чад від спертого диму? (І. Франко);

Юзя знов сіла, схиливши голову на підвіконня, – в голові знов стало важко, мов після чаду (Леся Українка).

3. перен., чого. Стан самозабуття, крайнього вияву яких-небудь почуттів, афекту (перев. з відтінком несхвалення).

В чаді ревнощів Лариса поставила перед братом вимогу, щоб Надія більше не працювала вкупі з Лебедем (Яків Баш);

В чаду скаженого прокляття Потоком кров лили батьки (П. Грабовський);

Він [німець-фашист] брів у тумані ночі, в тумані забуття, як багато років уже бродив по своїй і по чужій землі, оповитий рудим отруйним чадом фанатизму й приреченості (Ю. Бедзик);

Саливан в чаду самохвальства втратив тверезий розум, із захопленням розповідав про свій хист, здатності (К. Гордієнко);

І чад наркотичний вдихаючи, діти Зневажливо топчуть батьків заповіти (М. Луків);

// Те, що дурманить, паморочить голову.

Аж після водохреща вийшов трохи чад з голови. Почала я думати, що це зо мною діється? (І. Нечуй-Левицький);

Коли минув перший чад перших привітань і грізна дійсність безжалісно заглянула в очі, – наче каменем одразу всіх привалило (Г. Хоткевич);

Перерва, на якій учасники засідань звичайно відпочивають від чаду суперечок, на цей раз ще більше розв'язала язики (С. Добровольський);

// Неясність свідомості; запаморочення; марення.

Кілька разів на мить [Людмила] ніби прокидалася від якогось чаду, поривалася відмовитись від цієї поїздки (Іван Ле);

// Крайня, гранична напруженість ситуації.

Над степом рідним хмарою здіймався Пожеж і крові каламутний чад (М. Шеремет);

Нехай, як грім, гудуть гармати, Нехай п'яніє все в чаду, – Я в полі буду сам стояти, Шаблі ворожі відбивати (О. Олесь);

// Тяжкі і нестерпні умови життя.

Два роки прожив Гордій з мачухою, здавалося ж – віки. Та з цього чаду випадково попав хлопчиком на дев'ятім році життя до міста (Є. Кротевич);

// Стан надмірного сп'яніння.

У цьому невеличкому етюді [“По ревізії”] майстерно змальовано звичаї й життя тогочасного села, де начальство вершило суд і розправу в постійному п'яному чаду (з наук.-попул. літ.).

◇ (1) До ча́ду, зі сл. регота́ти, смія́тися і под. – дуже, надзвичайно.

Вийшли й регочуть. Регочуть до чаду (І. Драч);

Від майстерно й виразно прочитаних гумористичних оповідань артиста всі сміялися до чаду (із журн.);

(2) Як (мов, ні́би і т. ін.) у чаду́:

а) неврівноважений у своїх діях та вчинках, позбавлений здатності чітко мислити, розуміти та сприймати що-небудь.

Час минав непомітно – в піснях і жартах. Андрій був як у чаду (О. Гуреїв);

Настуся прибігла додому ніби в якомусь чаду (І. Нечуй-Левицький);

б) у стані надзвичайного збудження і відсутності чіткого сприйняття дійсності.

Невідомо чому, але останні дні Артем жив ніби в чаду, крижаніючи серцем у передчутті близького лиха (І. Головченко і О. Мусієнко);

Мені підставляли стільчик під ноги біля столу чи скрині, я розгортав молитовник у чорній засмальцьованій оправі й починав читати. Я читав натхненно, був наче в чаду солодких і печальних слів (К. Гриб).