чара

ЧА́РА, и, ж.

1. Старовинна посудина для пиття вина.

Стіл застелений білою скатертиною, поверх неї – лупа, револьвери, шахівниця з розставленими фігурами, а також – кришталева, мерехтлива, дорога чара з червоним вином і ще щось... (І. Багряний);

Княжі слуги брязкотіли уполовниками, бігаючи між столами й наливаючи чари вином і медом (С. Скляренко);

// Кількість напою, що вміщується в такій посудині.

Чару заїдають зубком часнику, щоб захистити себе від усіх хвороб (із журн.);

// Заздоровна чарка.

Гостю налив чару, а сам випив пару (Сл. Б. Грінченка);

Слава вам, брати мої поети, В кого серце вірне, як струна! Де б ви не були – зо мною п'єте Чару цю сьогодні ви до дна! (М. Рильський);

* У порівн. Він [Гук] звідав радість і нерушиму вартість вірності й щирості, бо прожив із своєю Яринкою більше піввіку, ніби випив спільну побратимську чару (О. Бердник).

2. перен. Про міру радощів чи горя, що випадає на долю людини.

[Тетяна (бере другий келих і подає Свічці):] Здорові пийте, діточки, нехай солодка й повна буде ваша чара (І. Кочерга).

3. діал. Сковорода.

Було трохи насіння конопель, на чарі (так у нас [у селі Степашки .. Вінницької області] називають сковороду) його підсмажила, кип'ятком залила (з газ.).