чимдуж

ЧИМДУ́Ж, ЧИМДУ́ЖЧ, присл., розм.

1. З великою силою; щосили.

В таку щасливую годину Еней чимдуж спис розмахав І Турну, гадовому сину, На вічний поминок послав (І. Котляревський);

Петро взяв руку головного інженера, стиснув її чимдуж і розгублено промимрив: – Здрастуйте... (П. Загребельний);

Міцніше стискає [Сергій] в пітних руках вигемблюване мозолями кленове кісся, натискає чимдуж (Ю. Мушкетик);

– Когось ведуть, бачите? – Єфрейтор чимдуж притиснувся до вузенької шпаринки в загорожі (Ю. Бедзик);

Скоро тільки чути свист крил над головою та жигають комарі чимдужч в усі відкриті місця в чоло, в шию, в продерту латку на спині (І. Багряний);

// Дуже голосно, з усієї сили.

– Переймай, переймай, – чимдуж кричав Івась на брата, а сам – землі під ногами не чув, як той вітер, мчавсь (Панас Мирний);

// З великим завзяттям.

Дяк охриплим голосом завів херувимську, – всі чимдуж замолилися (Панас Мирний);

Ольга ще скоріше металася з серпом. Уже лишалося два рази пройти. Ольга чимдуж поспішає (А. Хижняк).

2. Дуже швидко.

Як забачила я великими літерами надруковане слово “Кобзар”, то мерщій ухопила книжку, ткнула її під пелерину й чимдуж подалася з кабінету до своєї хати (Панас Мирний);

Іван схопив гранати і чимдуж кинувся долиною (В. Кучер);

Петро Петрович зупинив машину, вискочив з будки й чимдуж зашкутильгав назустріч хазяйці (І. Муратов).