чимдуж

ЧИМДУ́Ж, присл.

1. З великою силою; щосили.

В таку щасливую годину Еней чимдуж спис розмахав І Турну, гадовому сину, На вічний поминок послав (Котл., І, 1952, 294);

Петро взяв руку головного інженера, стиснув її чимдуж і розгублено промимрив: — Здрастуйте… (Загреб., Спека, 1961, 69);

Міцніше стискає [Сергій] в пітних руках вигемблюване мозолями кленове кісся, натискає чимдуж (Мушк., Чорний хліб, 1960, 3);

— Когось ведуть, бачите? — Єфрейтор чимдуж притиснувся до вузенької шпаринки в загорожі (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 194);

// Дуже голосно.

— Переймай, переймай,— чимдуж кричав Івась на брата, а сам — землі під ногами не чув, як той вітер, мчавсь (Мирний, IV, 1955, 10);

// З великим завзяттям.

Дяк охриплим голосом завів херувимську, — всі чимдуж замолилися (Мирний, III, 1954, 320);

Ольга ще скоріше металася з серпом. Уже лишалося два рази пройти. Ольга чимдуж поспішає (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 39).

2. Дуже швидко.

Як забачила я великими літерами надруковане слово "Кобзар", то мерщій ухопила книжку, ткнула її під пелерину й чимдуж подалася з кабінету до своєї хати (Мирний, IV, 1955, 340);

Іван схопив гранати і чимдуж кинувся долиною (Кучер, Дорога.., 1958, 130);

Петро Петрович зупинив машину, вискочив з будки й чимдуж зашкутильгав назустріч хазяйці (Мур., Жила.. вдова, 1960, 8).