чимчикувати

ЧИМЧИКУВА́ТИ, ЧИНЧИКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.

1. Іти швидко, поспішно, часто ступаючи.

Попід тином біжить мати Свою дочку переймати: – Вернись, – каже, – чи не чуєш? Куди ж це ти чимчикуєш? (з народної пісні);

Люде [люди], стрічаючись з бабою, аж дивувались, чого це завсіди поважна Зінька так швидко чимчикує вздовж улиці (І. Нечуй-Левицький);

Моріг зелений перерізується посередині биндочкою – стежкою, по котрій чимчикують ноги молодиць, дівчат, чоловіків, поспішаючи у місто на базарний день (М. Коцюбинський);

– Поспішаю оце до тебе, а мені зустрічається Дід-Мороз. – Куди чимчикуєш? – питає він (О. Гуреїв).

2. Іти (перев. повільно); плестися.

Над шляхом густим димом Курява знялася. У тій куряві похила Стомлена ватага З заробітків чимчикує... (І. Манжура);

– Я теж на Красилівку чимчикую. Якщо хочете, підемо разом (О. Копиленко);

Дворічне дівча чимчикувало за матір'ю, невідступно тримаючись парканів, будинків понад тротуаром (Іван Ле);

Шлях стелився перед нею далеко-далеко. Мов чимчикувала молодиця аж у самий Прибалтійськ (Л. Дмитерко);

Він .. чимчикував кудись широким кроком із незалежним виглядом (Д. Ткач);

* Образно. За ним чимчикував придушений Юсипів голос, що зіллявся з ворохканням жаб (Марко Черемшина).