чирк

ЧИРК і з повтор. ЧИРК-ЧИ́РК, виг., розм.

1. Звуконаслідування, передає різкий звук із шумом від тертя одного предмета об інший.

Сів німець, поклав автомат на коліна. До рук щось бере. – Чирк! (Не видно. Пітьма). Ага, запальничка!.. (І. Нехода);

Ось права дістала коробку цигарок, видлубала одну, ось одним рухом вказівного пальця видлубала сірника. Чирк! Точно, спокійно (О. Гончар);

А як хто має при собі запальничку, то й сам раду дасть. Чирк-чирк – і клак спалахує в один мент (із журн.).

2. у знач. пред. Дія за знач. чи́ркати і чи́ркнути; швидка і (або) односпрямована дія.

– Щоб недовго морити! Нехай мені дякують, що швидко діло рішив .. – Та чирк! – і підписав “рукою власною” (Г. Квітка-Основ'яненко);

Може спить вона тепер солодким сном, листячком у грушевому дуплі прикрившись, і сняться їй соснові шишки та солодкі горішки... А он далі трохи покотилися в ярок одна за одною кругленьки ямочки, і де-не-де між ямочками ніжнолегесенький по снігу “чирк”. То лисичка з нічного полювання в ярок одпочивати пішла (Остап Вишня).