чирк
ЧИРК, ЧИРК-ЧИ́РК, розм.
1. Звуконаслідування, що означає різкий звук з шумом від тертя одного предмета об інший.
Сів німець, поклав автомат на коліна. До рук щось бере.— Чирк! (Не видно. Пітьма). Ага, запальничка!.. (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 260).
2. Уживається як присудок за знач. чи́ркати і чи́ркнути.
— Щоб недовго морити! Нехай мені дякують, що швидко діло рішив..— Та чирк! — і підписав "рукою власною" (Кв.-Осн., II, 1956, 179).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- чирк — ЧИРК і з повтор. ЧИРК-ЧИ́РК, виг., розм. 1. Звуконаслідування, передає різкий звук із шумом від тертя одного предмета об інший. Сів німець, поклав автомат на коліна. До рук щось бере. – Чирк! (Не видно. Пітьма). Ага, запальничка!.. (І. Словник української мови у 20 томах
- чирк — чирк 1 вигук незмінювана словникова одиниця розм. чирк 2 присудкове слово незмінювана словникова одиниця розм. Орфографічний словник української мови