читець
ЧИТЕ́ЦЬ, тця́, ч.
1. Той, хто читає кому-небудь уголос.
– А що пак твої наймити будуть завтра робити? – несподівано перебила Онися читця (І. Нечуй-Левицький);
Затих читець, і останні його слова потонули в буряних оплесках (В. Кучер);
// Той, хто бере участь у художньому читанні, фахівець із художнього читання.
Читець (якщо він – художник) вносить у виконання літературного твору власне розуміння його (з навч. літ.);
Психологічна пауза трапляється як у діалогічній, так і в монологічній мові, особливо в мові читців і ораторів (із журн.).
2. заст., розм. Читач (у 1 знач.).
Крім усього цього, з баби був ще й неабиякий читець. З року в рік вона передплачувала петербурзьку “Газету-копєйку” (Ю. Смолич);
Чапля-мама, чапля-тато Вчать чаплят малих читати. А вони читці охочі, ще й лічити вміти хочуть (із журн.).
Значення в інших словниках
- читець — Декляматор, сов. декламатор; р. читач. Словник синонімів Караванського
- читець — І заст. чтець 1. Церковнослужительський чин, у якому посвячений має право й обов'язок читати під час богослужінь з усіх священно-богослужбових книг, крім Євангелія; 2. Особа, посвячена в цей чин; дяк; регент; заст. анагност Словник церковно-обрядової термінології
- читець — хохл. (чтєц) читач Словник чужослів Павло Штепа
- читець — чите́ць іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- читець — -тця, ч. 1》 Той, хто читає кому-небудь вголос. || Той, хто бере участь у художньому читанні, фахівець із художнього читання. 2》 заст., розм. Читач (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- читець — Чите́ць, читця́, читце́ві; читці́, -ці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- читець — ЧИТЕ́ЦЬ, тця́, ч. 1. Той, хто читає кому-небудь вголос. — А що пак твої наймити будуть завтра робити? — несподівано перебила Онися читця (Н.-Лев., III, 1956, 89); Затих читець, і останні його слова потонули в буряних оплесках (Кучер, Засвіт. Словник української мови в 11 томах
- читець — Читець, -тця м. = читач. Ном. Од видавця, І. Словник української мови Грінченка