1. Словник церковно-обрядової термінології

читець

чите́ць

І заст. чтець 1. Церковнослужительський чин, у якому посвячений має право й обов'язок читати під час богослужінь з усіх священно-богослужбових книг, крім Євангелія; 2. Особа, посвячена в цей чин; дяк; регент; заст. анагност

Джерело: Словник церковно-обрядової термінології на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. читець — Декляматор, сов. декламатор; р. читач. Словник синонімів Караванського
  2. читець — хохл. (чтєц) читач Словник чужослів Павло Штепа
  3. читець — ЧИТЕ́ЦЬ, тця́, ч. 1. Той, хто читає кому-небудь уголос. – А що пак твої наймити будуть завтра робити? – несподівано перебила Онися читця (І. Нечуй-Левицький); Затих читець, і останні його слова потонули в буряних оплесках (В. Словник української мови у 20 томах
  4. читець — чите́ць іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  5. читець — -тця, ч. 1》 Той, хто читає кому-небудь вголос. || Той, хто бере участь у художньому читанні, фахівець із художнього читання. 2》 заст., розм. Читач (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. читець — Чите́ць, читця́, читце́ві; читці́, -ці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. читець — ЧИТЕ́ЦЬ, тця́, ч. 1. Той, хто читає кому-небудь вголос. — А що пак твої наймити будуть завтра робити? — несподівано перебила Онися читця (Н.-Лев., III, 1956, 89); Затих читець, і останні його слова потонули в буряних оплесках (Кучер, Засвіт. Словник української мови в 11 томах
  8. читець — Читець, -тця м. = читач. Ном. Од видавця, І. Словник української мови Грінченка