чому

ЧОМУ́.

1. займ., дав. відм. від що 1.

2. у знач. присл. Уживається на початку речення, в якому міститься запитання про причину або мету чого-небудь.

– Чому не йдеш заміж, Олесю? – питає стара тітка (Марко Вовчок);

Всі гуляють. А де ж Ґонта? Чом він не гуляє? Чому не п'є з козаками? Чому не співає? (Т. Шевченко);

– Товаришу сержант! .. Чому у вас такий розхристаний, неохайний вигляд? (О. Гончар);

// у знач. сполучного сл. Приєднує підрядні додаткові речення.

Соломія докоряла йому, чому він не виходить на улицю гуляти. Роман обіцяв вийти на улицю того-таки вечора (І. Нечуй-Левицький);

Шукав за вікнами любов серед людей і в гаї. Чому ж до тебе я прийшов – і сам того не знаю (В. Сосюра);

// у сполуч. з підсил. част. б (би), ж. Уживається для увиразнення того, про що запитується в реченні.

[Люцій:] Що, твоє сумління чисте? [Парвус:] Чому ж би ні? (Леся Українка);

Хіба поїхати до Криворівні? Чому б ні? (М. Коцюбинський);

// Уживається як питальне слово.

– Приходь же, парубче, картоплю їсти. Ждатиму, – посміхається вчитель. – Не встигну, певне. – Чому? (М. Стельмах);

– Сьогодні не будете вчитись, – сумно сказав я їм. – Чому? Хіба сьогодні свято? – Ні... Ваш учитель помер... (Г. Хоткевич).

◇ На чім (на чо́му) [ті́льки] світ стої́ть див. світ²;

(1) Ні при чо́му (при чім) – бути не винним у чому-небудь, не причетним до чогось; не стосуватися чого-небудь.

– Цих хлопців я не знаю, – ледве вимовив Марко. – І ніхто мене не вчив, сам украв, бо їсти хотів, а вони тут ні при чому (І. Микитенко);

– Колись брала [рибу], а тепер не хочу, – відрізала Килина. – Ну, як тебе вкусило щось, то я тут ні при чім, – пробурчав Тадей Батюта й повернувся, щоб іти (Є. Гуцало).