1. Словник української мови у 20 томах

чужо

ЧУ́ЖО, присл.

1. Присл. до чужи́й 2, 3.

Брат Огнян пристояв, хотів підійти до сестри й торкнутися рукою її гладенько зачесаного чорного волосся, та Гримільда так чужо дивилася на нього, що він не здобувсь на силі (І. Білик);

Було зимно і чужо, коли я постукав у твоє лісове вікно (О. Гончар).

2. у знач. пред. Про відчуття самотності.

Видно, вiн знає нашi автобіографії. Менi чужо в цiй п'ятiй групi i холодно всерединi, тремтить там щось, хоч он як сонечко свiтить i горобцiв на деревах навколо плацу – як попелу: цвiрiнчать, грiються на теплi (Г. М. Тютюнник);

Мені тут у п. Ольги дуже добре і не чужо, і дуже спокійно (Леся Українка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чужо — чу́жо прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. чужо — Присл. до чужий 2), 3). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. чужо — ЧУ́ЖО. Присл. до чужи́й 2, 3. Мені тут у п. Ольги дуже добре і не чужо, і дуже спокійно (Л. Укр., V, 1956, 342); Було зимно і чужо, коли я постукав у твоє лісове вікно (Гончар, Нов., 1954, 3). Словник української мови в 11 томах