чумачина
ЧУМАЧИ́НА, и.
1. ч., розм. Те саме, що чума́к 1.
Задоволі риби й солі Везе чумачина (С. Руданський);
[Чумак:] Догулявся чумачина, Що й копочки нема (М. Кропивницький).
2. ж., збірн., заст. Чумаки.
Ой чому ти, моя мати, рано не збудила, ой як тая чумачина з села виходила? (Сл. Б. Грінченка).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- чумачина — чумачи́на 1 іменник чоловічого роду, істота про чумака розм. чумачи́на 2 іменник жіночого роду чумаки іст., збірн. Орфографічний словник української мови
- чумачина — I -и, ч., розм. Те саме, що чумак 1). II -и, ж., збірн., заст. Чумаки. Великий тлумачний словник сучасної мови
- чумачина — ЧУМАЧИ́НА¹, и, ч., розм. Те саме, що чума́к¹. Задоволі риби й солі Везе чумачина (Рудан., Тв., 1959, 286); [Чумак:] Догулявся чумачина, Що й копочки нема (Кроп., V, 1959, 335). ЧУМАЧИ́НА², и, ж., збірн., заст. Чумаки. Словник української мови в 11 томах
- чумачина — Чумачи́на, -ни м. 1) = чумак. Гарний хлопець чумачина. Рудч. Чп. 231. 2) ж. соб. Чумаки. Ой чому ти, моя мати, рано не збудила, ой як тая чумачина з села виходила? — Тим я тебе, моя дочко, рано не збудила, — попереду твій миленький, — щоб ти не тужила. Чуб. V. 1029. Словник української мови Грінченка