1. Орфографічний словник української мови

чумачина

чумачи́на 1

іменник чоловічого роду, істота

про чумака

розм.

чумачи́на 2

іменник жіночого роду

чумаки

іст., збірн.

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чумачина — ЧУМАЧИ́НА, и. 1. ч., розм. Те саме, що чума́к 1. Задоволі риби й солі Везе чумачина (С. Руданський); [Чумак:] Догулявся чумачина, Що й копочки нема (М. Кропивницький). 2. ж., збірн., заст. Чумаки. Ой чому ти, моя мати, рано не збудила, ой як тая чумачина з села виходила? (Сл. Б. Грінченка). Словник української мови у 20 томах
  2. чумачина — I -и, ч., розм. Те саме, що чумак 1). II -и, ж., збірн., заст. Чумаки. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. чумачина — ЧУМАЧИ́НА¹, и, ч., розм. Те саме, що чума́к¹. Задоволі риби й солі Везе чумачина (Рудан., Тв., 1959, 286); [Чумак:] Догулявся чумачина, Що й копочки нема (Кроп., V, 1959, 335). ЧУМАЧИ́НА², и, ж., збірн., заст. Чумаки. Словник української мови в 11 томах
  4. чумачина — Чумачи́на, -ни м. 1) = чумак. Гарний хлопець чумачина. Рудч. Чп. 231. 2) ж. соб. Чумаки. Ой чому ти, моя мати, рано не збудила, ой як тая чумачина з села виходила? — Тим я тебе, моя дочко, рано не збудила, — попереду твій миленький, — щоб ти не тужила. Чуб. V. 1029. Словник української мови Грінченка