чуть

ЧУТЬ, присл., розм.

Те саме, що ледь 1.

Іде чуть не плаче. Чуть живу пустив (Сл. Б. Грінченка);

Чи тямки тобі, як ми втікали з Братського на Запорожжя та на дорозі зустріли одну чорнобривеньку і ти чуіь-чуть був не проміняв запорозької волі на її чорні брови? (Т. Шевченко);

Люблю похмурі дні, коли крізь сині хмари Чуть пробивається проміння золоте І ллє у тумані на землю тихі чари (М. Рильський).