1. Словник української мови у 20 томах

чільце

ЧІЛЬЦЕ́, я́, с.

1. Зменш.-пестл. до чоло́ 1.

Поцілувати в чільце.

2. Весільний головний убір дівчини.

У фонді [музею] є численна збірка весільних вінків із Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької, Волинської та Київської областей. Особливо привабливі весільні металеві чільця гуцульської “княгині” (з наук. літ.);

Крім гуцулів, чільце ще берегли серби та інші балканські слов'яни (О. Воропай).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чільце — чільце́ іменник середнього роду * Але: два, три, чотири чільця́ Орфографічний словник української мови
  2. чільце — -я, с. 1》 Зменш.-пестл. до чоло 1). 2》 Весільний головний убір дівчини. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. чільце — Чільце́, -ця́ (зм. від чо́ло) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. чільце — ЧІЛЬЦЕ́, я́, с. 1. Зменш.-пестл. до чоло́ 1. 2. Весільний головний убір дівчини. У фонді [музею] є численна збірка весільних вінків з Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької, Волинської та Київської областей. Словник української мови в 11 томах
  5. чільце — Чільце́, -ця с. 1) ум. отъ чо́ло. 2) Годъ женской головной повязки. Вх. Зн. 80. Словник української мови Грінченка