шаркати

ША́РКАТИ, аю, аєш, недок.

1. чим, по чому і без дод. Виконувати якусь дію (скребти, терти і т. ін.), спричиняючи шерех, шарудіння.

Іван все шаркає сірником (М. Коцюбинський);

* Образно. Думки були невеселі і нелегкі, бо він весь час хмурився і лише крізь вузенькі щілини повік гострим зором, мов бритвою, шаркав по незнайомих предметах (М. Ю. Тарновський);

// Видавати шерех, шарудіння, рухаючись або виконуючи якусь дію.

Смачно шаркає коса (М. Стельмах);

Пилка була як жива. Вона то шаркала, то співала, то враз починала пищати (О. Донченко).

2. чим, по чому і без дод. Ідучи, ступаючи, викликати тертям ніг об підлогу, землю і т. ін. шарудіння, шорхання; човгати.

Сашко тихо постукав у сінешні двері, шаркаючи підошвами по каменю (В. Кучер);

Хтось ішов по тротуару знизу, кілька пар, чувся сміх, підошви шаркали по асфальту (П. Загребельний).

3. Вітаючи когось, виявляючи до кого-небудь особливу пошану, повагу, дякуючи і т. ін., робити рух однією ногою в напрямку до другої з пристуком каблуком об каблук.

Він шаркає ногами, схиляє уклінно голову, запрошує мене ласкаво заходити (П. Колесник);

// Танцюючи, виконувати рухи, що супроводжуються пристуком каблуків.

Фудзіта, не перестаючи шаркати на ходу й пристукувати закаблуками, пішов слідом за дідуганом (О. Донченко).