шашіль

ША́ШІЛЬ, ША́ШЕЛЬ, шеля, ч. і розм. шелі, ж.

Коричневий жук завдовжки 2–3 мм, личинки якого, розвиваючись перев. у мертвій деревині (меблях, будівлях тощо) чи борошні, точать їх.

Так гниє деревина на корені: уже й віти її посохли, і середина випала, а вона все стоїть; вітер-негода обносе [обносить] сухе гілля, а зсередини шашіль виточує гниле суччя (Панас Мирний);

Єдине, що прикрашало цей сточений шашелем будинок, була довга алея бузку (М. Чабанівський);

З комірних шкідників найбільш поширені комірний і рисовий довгоносики.., мавританська комашка, хлібний шашіль, огнівки, молі, кліщі тощо (з наук. літ.);

// перен. Те, що руйнує щось, мучить когось, викликає сумніви і т. ін.

– Гляну на людей – ні, не наші люди – і знов тая шашіль у серці ворушиться... (М. Коцюбинський);

Лист був від Аарона Мокрого. Той злякався братової могутності, шашіль заздрощів точив йому душу (П. Загребельний);

Одарка не зважилася заводити суперечок, і Микита ще довгий час не знав, що шашіль уже точить підвалину його оселі (Л. Яновська).

◇ (1) Ша́шіль то́чить:

а) (кого і без дод.) хто-небудь дуже переживає, мучиться, хвилюється від чогось.

[Петро (сам):] Вони зовсім налягли, пригнітили, а та шашіль не перестає точити, не дає спокою, одно нашіптує та допитується: хіба це життя? (Панас Мирний);

Той злякався братової могутності, шашіль заздрощів точив йому душу (П. Загребельний);

б) (що) що-небудь поступово руйнується, знищується.

Одарка не зважилася заводити суперечок, і Микита ще довгий час не знав, що шашіль уже точить підвалину його оселі (Л. Яновська).