шепнути

ШЕПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кому, що і без дод.

1. Однокр. до шепта́ти 1–3.

Килина одхилила двері й щось шепнула до Терлецької (І. Нечуй-Левицький);

Майор шепнув мені, що в нього є до мене конфіденціальна розмова (В. Логвиненко);

Радист помітив Крайнюка і щось шепнув у мікрофон (В. Кучер);

– Ах, жах який! – шепнула якось механічно пані Наталя (М. Коцюбинський);

Федоренко почекав, поки все стихло на дорозі, і, стаючи на межі, коротко шепнув: – Вперед (Я. Качура);

Чи вітерець шепне, чи жовна там кору На липі подовбе, чи ящірка зелена Зашелестить в кущі – вона, мов тороплена, Шукає матері, дрижить, втіка... (П. Гулак-Артемовський);

Ну, а тепер він певний, бо панський пастух Хома Ґудзь шепнув йому тоту новину. Хома хоч ходить біля товару, та все ж ближче до панів, бо треться коло них. Буде фабрика, буде!.. (М. Коцюбинський);

“Але звідки він пронюхав, – опустивши голову, міркував собі Миронець. – Не інакше, як Устина йому шепнула (Д. Бедзик);

* Образно. Висока, струнка грабина посхиляла свої голови, мов дерево хоче шепнути свому сусіду через стежку якусь новину (М. Коцюбинський);

// розм. Доносити на кого-небудь.

– Що ж я верзу?.. кажи що? – сучиться п'яний. – А то... що як почує хто та шепне туди... Ти знаєш, яка він [пан] сила?.. Буде ще! (Панас Мирний);

Могло бути й гірше, певно знайшлись би й такі, що шепнули вищому начальству (А. Хижняк).

2. розм. Те саме, що пора́дити 1.

Якось раз Андрій.., стираючи порох із столу, зобачив на ньому кілька мідяків. Ніби який чорт шепнув йому: “вкради” (М. Коцюбинський);

Тимко лежав мовчки, сердито покусуючи губи: “Шепнув мені чорт женитися” (Григорій Тютюнник);

– Ну, що ж, Маріє, завтра сама приходь на поле. Не проспи. Я шепну Тимофію Горицвіту, щоб наміряв тобі з пару лишніх кроковок [землі] (М. Стельмах).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

шепнути

Значення в інших словниках