шепнути

ШЕПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех.

1. Однокр. до шепта́ти 1-3.

Килина одхилила двері й щось шепнула до Терлецької (Н.-Лев., III, 1956, 45);

Майор шепнув мені, що в нього є до мене конфіденціальна розмова (Логв., Давні рани, 1961, 23);

Радист помітив Крайнюка і щось шепнув у мікрофон (Кучер, Голод, 1961, 454);

— Ах, жах який! — шепнула якось механічно пані Наталя (Коцюб., II, 1955, 168);

Федоренко почекав, поки все стихло на дорозі, і, стаючи на межі, коротко шепнув: — Вперед (Кач., Вибр., 1953, 385);

Чи вітерець шепне, чи жовна там кору На липі подовбе, чи ящірка зелена Зашелестить в кущі — вона, мов тороплена, Шукає матері, дрижить, втіка… (Г.-Арт., Байки.., 1958, 183);

Ну, а тепер він певний, бо панський пастух Хома Гудзь шепнув йому тоту новину. Хома хоч ходить біля товару, та все ж ближче до панів, бо треться коло них. Буде фабрика, буде!.. (Коцюб., II, 1955, 8);

"Але звідки він пронюхав,— опустивши голову, міркував собі Миронець.— Не інакше, як Устина йому шепнула (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 74);

*Образно. Висока, струнка грабина посхиляла свої голови, мов дерево хоче шепнути свому сусіду через стежку якусь новину (Коцюб., І, 1955, 459);

//розм. Доносити на кого-небудь.

— Що ж я верзу?.. кажи що? — сучиться п’яний. — А то… що як почує хто та шепне туди… Ти знаєш, яка він [пан] сила?.. Буде ще! (Мирний, І, 1949, 301);

Могло бути й гірше, певно знайшлись би й такі, що шепнули вищому начальству (Хижняк, Тамара, 1959, 83).

◊ На (над) ву́хо шепну́ти див. ву́хо.

2. розм. Те саме, що пора́дити 1.

Якось раз Андрій.., стираючи порох із столу, зобачив на ньому кілька мідяків. Ніби який чорт шепнув йому: "вкради" (Коцюб., І, 1955, 446);

Тимко лежав мовчки, сердито покусуючи губи. "Шепнув мені чорт женитися" (Тют., Вир, 1964, 275);

— Ну, що ж, Маріє, завтра сама приходь на поле. Не проспи. Я шепну Тимофію Горицвіту, щоб наміряв тобі з пару лишніх кроковок [землі] (Стельмах, II, 1962, 26).