шибати
ШИБА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., розм.
1. що і без прям. дод. Ударяти по чому-небудь, ударятися об щось; бити, битися.
Спід волочка підлетів догори, середина утворила глибоку зачеревину [черево], а в ній, мов у довгій та вузькій кліті, шибала собою щука (І. Франко);
// перен. Раптово, несподівано з'являтися (про думки, почуття).
[Харитон:] Вчора зовсім було насупилося на дощ, думка шибала: ось-ось поллє, ось-ось ушкваре [ушкварить]! (М. Кропивницький);
По голові Семеновій шибали думки: “Невже пани такі погані, як оце про них усі кажуть – і мати, і Романко?” (М. Коцюбинський).
2. З великою силою і швидкістю спалахувати, вихоплюватися звідкись (перев. про полум'я).
Вже мати у печі запалила – дрова знов тріщать, полум'я шиба, і димно у хатці (Марко Вовчок);
// Починати сильно віяти (про вітер, опади, запах тощо).
Метелиця шибає поміж смереками і виє-скаженіє (Мирослав Ірчан);
// перен. Вибухати, вириватися (про гучний звук, крик, лемент і т. ін.).;
// перен. З'являтися від збудження, хвилювання.
Так і чую, як краска мені шибає вгору, аж у очі наллється, да й опуститься... (Ганна Барвінок).
◇ Кров ударя́є (бу́хає, шиба́є) / уда́рила (забу́хала, шибну́ла) в го́лову (до голови́) див. кров;
Шиба́є охо́та див. охо́та¹;
(1) Шиба́ти в ніс – те саме, що Би́ти в ніс (див. би́ти).
Е, гемонів хрін, як уже він у ніс шиба (Сл. Б. Грінченка).
ШИБА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., на кого, діал.
Бути схожим, скидатися на кого-небудь.
Значення в інших словниках
- шибати — Ши́бала собо́ю: — кидалася [51] Словник з творів Івана Франка
- шибати — Ши́бати. Совати, рухати. Ви, може б, були ще на той час в Берліні і могли до мене з на один день приїхати, бо я се від себе не можу обіцяти, тому що по купелях ніяк не вільно шибати собою, і мені се ніяк не буде можливо (Коб., Листи, 161, 571) // нім. Українська літературна мова на Буковині
- шибати — див. кидати Словник синонімів Вусика
- шибати — шиба́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- шибати — шиба́ти: ◊ шиба́ти собою → шибатися 1: Тепер війна, треба сидіти дома, а не шибати собою (Нижанківський) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- шибати — I -аю, -аєш, недок., розм. 1》 перех. і неперех. Ударяти по чому-небудь, ударятися об щось; бити, битися. || перен. Раптово, несподівано з'являтися (про думки, почуття). 2》 неперех. З великою силою і швидкістю спалахувати, вихоплюватися звідкись (перев. Великий тлумачний словник сучасної мови
- шибати — БИ́ТИ (особ. і безос. — з особливою силою діяти на органи чуття людини; про запах, світло, звук і т. ін. — проникати, долинати куди-небудь), УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ), ШИБА́ТИ розм. — Док.: уда́рити (вда́рити), шибну́ти. Словник синонімів української мови
- шибати — ШИБА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., розм. 1. перех. і неперех. Ударяти по чому-небудь, ударятися об щось; бити, битися. Спід волочка підлетів догори, середина утворила глибоку зачеревину [черево], а в ній, мов у довгій та вузькій кліті, шибала собою щука (Фр. Словник української мови в 11 томах
- шибати — Шиба́ти, -ба́ю, -єш гл. 1) Бросать, ударять. Полом'я шиба. МВ. ІІІ. 70. Е, гемонів хріп, як уже він у ніс шиба. Харьк. г. 2) — на ко́го. Быть похожимъ на кого. Вх. Зн. 82. шиба охо́та. Беретъ охота, хочется. Шиба охота заміж піти. Полт. Словник української мови Грінченка