шипіти

ШИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. шипля́ть; недок.

1. Видавати глухі звуки, які нагадують протяжне “ш-ш”.

Через стіну було чути, як гули машини, шипіли десь далеко паровики (І. Нечуй-Левицький);

Свердло гарчало, шипіло, вганяючись у породу (Олесь Досвітній);

Лижви шипіли, розрізаючи сипучий сніг (В. Козаченко);

Через хату за дверима шипіло, шкварчало щось, і дух смаженого несло (А. Головко);

Іванка розвела прас на кухні, і коли він уже шипів від дотику пальця, принесла його і розклала на столі нову кофтину (М. Чабанівський);

Море шипіло піною на береговому піску (М. Трублаїні);

Поруч з моїм “кабінетом”, за переділкою, кухня – шиплять примуси (Я. Качура);

В довгій майстерні шипить ручний токарний станок (М. Стельмах);

Все мені було цікаво: і розглядати вивіски на ларках, і слухати, як десь грамофон шипить, виводячи мелодію вальсу “На сопках Маньчжурії” (С. Олійник);

Котик орудував однією лапою і шипів (О. Ільченко);

* Образно. На Андрія шипіли з Хоминих очей зелені гадючки (М. Коцюбинський).

2. Говорити, співати нерозбірливо, часто вживаючи шиплячі звуки.

[Горпина:] Годі вам, годі. От уже наспіваєте! Шипить, як старий гусак, а йому здається, що він співає (І. Нечуй-Левицький);

// Вимовляти “ш-ш”, закликаючи до тиші, мовчання, заспокоюючи когось.;

// розм. Говорити приглушеним від злості, роздратування голосом.

– Посватав! узяв доброї – шипіла вона з кривим усміхом (М. Коцюбинський);

У малі двері з вівтаря визирав отець Василь, блідий, як глина, очі зеленаві, злісні. Дивився на Тетяну й шипів: – Це ж що за вигадки? (С. Васильченко);

Стара графиня тикала дівчину ціпком і шипіла: – Не чуєш, тетеря! Доправ мені хустку на ногах (О. Донченко);

Баба Смаранда сердито шипить на неї: – Сідай, так годиться... (М. Чабанівський);

// розм. Висловлювати незадоволення, злість.

Уста, що солодко співали й вимовляли Солодкі речі або тихі жалі, Тепер шиплять від лютості (Леся Українка);

Ненавидів [Толя Дробот], люто ненавидів усе, що плазує й шипить .. Це заздрісне і підле міщанство всіх ґатунків. Це хиже куркульство (С. Журахович);

І хай минуле виє вовком І по-гадючому шипить, – Ми радісним гаптуєм шовком Тканину років і століть (М. Рильський).