шипіти

ШИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. шиплять; недок.

1. Видавати глухі звуки, які нагадують протяжне "ш-ш".

Через стіну було чути, як гули машини, шипіли десь далеко паровики (Н.-Лев., II, 1956, 98);

Свердло гарчало, шипіло, вганяючись у породу (Досв., Вибр., 1959, 198);

Лижви шипіли, розрізаючи сипучий сніг (Коз., Листи.., 1967, 96);

Через хату за дверима шипіло, шкварчало щось, і дух смаженого несло (Головко, II, 1957, 42);

Іванка розвела прас на кухні, і коли він уже шипів від дотику пальця, принесла його і розклала на столі нову кофтину (Чаб., Тече вода.., 1961, 89);

Море шипіло піною на береговому піску (Трубл., І, 1955, 155);

Поруч з моїм "кабінетом", за переділкою, кухня — шиплять примуси (Кач., II, 1958, 20);

В довгій майстерні шипить ручний токарний станок (Стельмах, І, 1962, 113);

Все мені було цікаво: і розглядати вивіски на ларках, і слухати, як десь грамофон шипить, виводячи мелодію вальсу "На сопках Маньчжурії" (С. Ол., З книги життя, 1968, 26);

Котик орудував однією лапою і шипів (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 234);

*Образно. На Андрія шипіли з Хоминих очей зелені гадючки (Коцюб., II, 1955, 35).

2. Говорити, співати нерозбірливо, часто вживаючи шиплячі звуки.

[Горпина:] Годі вам, годі. От уже наспіваєте! Шипить, як старий гусак, а йому здається, що він співає (Н.-Лев., II, 1956, 479);

// Вимовляти "ш-ш", закликаючи до тиші, мовчання, заспокоюючи когось;

// розм. Говорити приглушеним від злості, роздратування голосом.

— Посватав! узяв доброї — шипіла вона з кривим усміхом (Коцюб., II, 1955, 30);

У малі двері з вівтаря визирав отець Василь, блідий, як глина, очі зеленяві, злісні. Дивився на Тетяну й шипів:— Це ж що за вигадки? (Вас., II, 1959, 107);

Стара графиня тикала дівчину ціпком і шипіла: — Не чуєш, тетеря! Доправ мені хустку на ногах (Донч., III, 1956, 60);

Баба Смаранда сердито шипить на не!: — Сідай, так годиться… (Чаб., Балкан. весна, 1960, 305);

// розм. Висловлювати незадоволення, злість.

Уста, що солодко співали й вимовляли Солодкі речі або тихі жалі, Тепер шиплять від лютості (Л. Укр., І, 1951, 108);

Ненавидів [Толя Дробот], люто ненавидів усе, що плазує й шипить.. Це заздрісне і підле міщанство всіх гатунків. Це хиже куркульство (Жур., Нам тоді.., 1968, 16);

І хай минуле виє вовком 1 по-гадючому шипить,— Ми радісним гаптуєм шовком Тканину років і століть (Рильський, Поеми, 1957, 43).