шлейф

ШЛЕЙФ, а, ч.

1. Довгий задній край жіночого плаття, який волочиться по землі.

Важкий шлейф чорної сукні не трусивсь і волочився за нею, як хвіст у гордого павича (І. Нечуй-Левицький);

Жіночі капелюшки нагадували нам лелечі гнізда, а довжелезні шлейфи спідниць, які піднімали за панями сіру хмарку куряви, павині хвости (Д. Бедзик);

* Образно. Вербу не впізнати. Білі шлейфи святкові висять на ній, кожна галузка прибрана в іній, і діамантовий пил іскриться, грає (Ю. Яновський);

// чого, перен. Слід, смуга (перев. на воді, в повітрі) від руху чого-небудь.

Хлопець з-під долоні придивлявся до довгих шлейфів диму, ніби побачив у них щось цікаве (Ю. Мушкетик);

Грузовик летів, лишаючи за собою довгий шлейф густої оксамитової куряви (В. Кучер).

2. Сільськогосподарське знаряддя для вирівнювання та легкого поверхневого розпушування ґрунту.

Закриття вологи провадять у два сліди шлейфами та боронами (з наук. літ.);

Дощаний шлейф або коток повинен стати обов'язковим знаряддям передпосівного обробітку ґрунту в кожному льоносіючому підприємстві (з наук. літ.).

3. геол. Смуга відкладів, що облямовує підніжжя якого-небудь підвищення.

Вододіли правих приток Дністра становлять наче видовжені шлейфи Карпат у Передкарпатті (з наук. літ.);

В степу трапляються [солонці] в долинах рік.., на схилах до них – шлейфах, а також на вододільних просторах (з наук.-попул. літ.).

4. ел. Провідник у вигляді петлі, що використовується в магнітоелектричних осцилографах та гальванометрах для визначення місця пошкодження лінії зв'язку і т. ін.

Між полюсами сильного постійного магніту осцилографа з допомогою пружини натягнута тонка металева стрічка у вигляді петлі, яка називається шлейфом (з навч. літ.).