1. Словник синонімів української мови

шлейф

I. СЛІД (знак, що залишається від чогось — виїмка, подряпина, пляма і т. ін.), ВІДБИ́ТОК, ПОЗНА́КА, ПРИМ'Я́ТИНА, ПОВОЛО́КА (від протягання чогось); ПО́РУБ рідше (від рубання); СТУПНЯ́, СТУПА́К розм. (відбиток людської ноги на якійсь поверхні); ПОТЬО́К, ХВІСТ, ШЛЕЙФ (перев. чого, який — смуга на якійсь поверхні, в повітрі, на воді від руху чого-небудь). Гризельда дивилась, чи не зосталось де на мулі слідів од людських ніг (І. Нечуй-Левицький); На снігу добре відбився слід його (вовка) лап. Відбитки були завбільшки з долоню (О. Донченко); Шура намагалася вгадати серед цих численних слідів Юрасеву ступню (О. Гончар); Піт зоставляв чорні потьоки на його старому виду (Панас Мирний); По бухті сновигали невеликі буксирні портові катерки, перегукуючись високими й низькими голосами, за ними тяглися хвости білої піни (Д. Ткач).

ШЛЕЙФ (довгий задній край жіночої сукні), ТРЕН заст. Ґречні кавалери хвацько підхоплювали довгі шлейфи паній і з побожною шанобливістю несли їх за ними (Н. Рибак); Коби так вільно мені убратися в адамашок або в оксамитну сукню з треном (Уляна Кравченко).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. шлейф — (жіночої сукні) хвіст, трен, кн. шляйфа; (диму) П. слід, смуга. Словник синонімів Караванського
  2. шлейф — див. багато Словник синонімів Вусика
  3. шлейф — [шлейф] -фа, м. (на) -ф'і, мн. -фие, ф'іy Орфоепічний словник української мови
  4. шлейф — (сукні) хвіст, поділиця Словник чужослів Павло Штепа
  5. шлейф — ШЛЕЙФ, а, ч. 1. Довгий задній край жіночого плаття, який волочиться по землі. Важкий шлейф чорної сукні не трусивсь і волочився за нею, як хвіст у гордого павича (І. Словник української мови у 20 томах
  6. шлейф — шлейф іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  7. шлейф — -а, ч. 1》 Довгий задній край жіночого плаття, який волочиться по землі; трен. || чого, перен. Слід, смуга (перев. на воді, в повітрі) від руху чого-небудь. 2》 Сільськогосподарське знаряддя для вирівнювання та легкого поверхневого розпушування ґрунту. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. шлейф — (нім. Schleife, від schleifen – волочити) 1. Сільськогосподарське знаряддя, призначене для шлейфування грунту (вирівнювання, мілке розпушування). Ш. поділяють на волокуші, гвоздівки та шлейфи-борони. 2. В жіночих парадних сукнях – довгий задній край, що волочиться по землі. Інша назва – трен. Словник іншомовних слів Мельничука
  9. шлейф — ШЛЕЙФ, а, ч. 1. Довгий задній край жіночого плаття, який волочиться по землі. Важкий шлейф чорної сукні не трусивсь і волочився за нею, як хвіст у гордого павича (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах