шлик

ШЛИК, а́, ч.

1. Старовинний круглий або конічний головний убір, обшитий чи оздоблений хутром.

Шлик бархатний на свою голову надіває [татарин], На коня сідає, Безпечно за козаком Голотою ганяє (з думи);

На голові [у Потоцького] соболевий шлик з струсевим пером, яке коштовним діамантом прип'яте (М. Старицький);

// рідко. Те саме, що ковпа́к 1.

По вичищених доріжках сновигали болящі у білих шликах, у жовтих балахонах (Панас Мирний).

2. іст. Конусоподібний верх шапки (перев. з тканини), що звисає вниз.

Троє петлюрівських старшин – полковник, сотник і хорунжий – були зодягнені в барвистий .. одяг: на них були червоні шаровари, сині жупани та сиві смушеві шапки з довжелезними шликами (Ю. Смолич);

Його чорний шлик віявся по плечах. – Рубай, брати, білу кість! (Ю. Яновський);

По залитій сонцем містечковій площі промчали на баских конях п'ятеро кіннотників. В синіх чумарках, у сивих смушкових шапках з шликами (із журн.);

* Образно. – Ну й цирк! – гукнули чорні шлики (Ю. Яновський);

Прикро було усвідомити, що не грек, не кадет, не петлюрівські шлики, а якась нікчемна воша вибила його з сідла (О. Гончар).