шнурок

ШНУРО́К, рка́, ч.

1. Те саме, що шнур 1; тонкий шнур.

Улас достав дві міцні вірьовки, прив'язав один кінець до ялини над самою скелею, переплутав дві вірьовки шнурками, неначе щаблями, так що з двох вірьовок вийшла ніби драбина (І. Нечуй-Левицький);

Велика картина в золотій рамі гойдалася на шнурку (О. Гончар);

Собаку тепер вів [Степан] на шнурку, бо він все більше рвався вперед (В. Гжицький);

На Дрогобиччині сіряк застібали червоним шнурком і підперізували черепним поясом (з наук. літ.);

Одна [амазонка] чорнява, вся в шнурках, що грали злотом на грудях, сіяли петлями, рядами, на мене мчала (В. Сосюра);

* У порівн. Чудові веселі очі горіли вогнем. Чорні брови, як шовкові шнурки, стали ще ясніші, ще чорніші на білому лобі (І. Нечуй-Левицький);

// Зав'язка для взуття.

Ходила [Пазя] буцім до Йванихи передати їй гроші на шнурки до черевиків (Л. Мартович);

Я роззувся, зв'язав шнурки й перекинув черевики через плече (Л. Смілянський).

2. перен., рідко. Низка, ряд чого-небудь.

Розірвалися шнурки коралів, посипалися по землі і змішалися з сльозами матері (Н. Кобринська);

* У порівн. Вулицями, обабіч тротуарів, нескінченним журавлиним шнурком рухалися “Волги” і “Москвичі” (Я. Гримайло).

◇ І на шнурку́ не втри́мати (вде́ржати і т. ін.) див. утри́мувати¹;

Ходи́ти (бу́ти) [як] на шнурку́ див. ходи́ти;

(1) Як (мов, ні́би і т. ін.) під шнуро́к – дуже рівний, в одну лінію.

В хорошому стані ввійшли в зиму посіви озимої пшениці. Сіяли високоврожайним насінням. Рядки – мов під шнурок (з газ.).