шпаркий

ШПАРКИ́Й, а́, е́.

1. Який відбувається з великою швидкістю (про рух, дію і т. ін.); швидкий.

Павло віддав листа і за хвилину біг уже шпаркою ходою вгору вулицею (Леся Українка);

– Ех! – вигукнув він. – Люблю шпаркі танці та дженджуристих дівчат! (Є. Гуцало);

Напрочуд грають кобзарі, Кипить шпарке весілля (П. Грабовський);

// Який швидко переміщується в просторі.

Він [Каїн] став мов вкопаний, поблід мов труп, І очі, мов два яструби шпаркії, Послав туди, в далеку даль горючу (І. Франко);

Шпаркий паротяг транс'європейського експреса .. загув гучно й довго (Ю. Смолич);

// Меткий, спритний.

– Ще знаєте, – веде господиня, – коли б не дитина, то я б її [Варку] й довіку держала... Що за чистуха та чепуруха, що за швидка-шпарка! (Панас Мирний);

[Тетяна:] Заграйте, дідусю, такої, щоб я досхочу натанцювалася. [Явдоким:] Стривай-бо, шпарка дзиґо, дай відсапнути (М. Кропивницький);

Шпаркими, зажерливими очима обмацала вона в одну мить всі куточки просторої, сповненої всіма достатками хати (Я. Качура);

// Те саме, що хва́цький.

І зразу, наче сміючись з посвисту куль, в російському окопі заграла гармонь: “Вдоль да по речке, вдоль да по Казанке”. Хор застуджених солдатських голосів підхопив шпаркий мотив (Ю. Смолич);

// Сильний, інтенсивний.

Шпаркий дощ .. ніби втихав (Іван Ле);

// Негайний, пильний.

Тільки що повернувся він [ксьондз] з Прилуччини, куди посилав його Заленський по шпаркому ділу (О. Стороженко).

2. Гарячий, палючий.

Над Миколаївським степом – шпарке сонце (з газ.);

Безвітря – бути шпаркому дню (В. Логвиненко);

Шпаркий піт заливав йому очі (П. Панч);

// Дошкульний (про мороз).

Наливайко гнав геть такі думки, вони морозом шпарким проймали його й крізь теплий гусарський одяг... (Іван Ле);

Стояв шпаркий морозець (Є. Гуцало).

3. перен. Палкий, пристрасний, жагучий.

Якесь нове, шпарке почуття охопило її цілу істоту: це було солодке почуття, близької помсти... (М. Старицький);

Молода кров шпарка, серце гаряче: западе дівці парубок в око, – не встережеться, як і покохає... (Панас Мирний);

Згадався шпаркий поцілунок з гетьманом; ним відкупилася тоді від його настирливості (Іван Ле);

Голос його переходить в шепотіння, але шпарке, тривожне, як маячіння (Леся Українка);

// Дошкульний, різкий (про мову, слово, відповідь і т. ін.

– Не сердься, чоловіче, за мою шпарку одповідь, – з жалем промовив січовик, – як будеш гинуть, я од тебе не одцураюсь і обидві руки тобі простягну (О. Стороженко);

// Спритний, гострий на язик.

Солоха чим дужче товщала, тим більше якось сліпла .. За це й сусідка господині, шпарка й горласта міщанка, прозвала її гандзоокою (Панас Мирний);

Доярка тітка Варка – Ну й шпарка, гостроязика! (Д. Білоус).