шпигати

ШПИГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого, що.

1. Колоти, тикати чим-небудь гострим, колючим.

Хлоп знадвору із обухом, Баба з вилами в дворі. Лис крізь дірку скочив духом... “Шпигай, жінко! Він в дірі!” (І. Франко);

// Жалити, кусати (про комах).

Раптом щось його шпигає в потилицю боляче... Він мовчки бацає рукою “овода кінського” (П. Козланюк);

// Викликати відчуття уколу (про вітер, холод і т. ін.).

Холодний вітер і колюча мряка шпигають обличчя (П. Панч);

Знизу, не дивлячись на солом'яну постіль, та зверху, крізь виношену шинельку, шпигав [Сеспеля] своїми голками колючий холод (Ю. Збанацький);

// Про відчуття болю як від уколу.

Біль хвилями переливався по наших виснажених тілах, шпигав у серце, ламав груди (В. Козаченко);

// безос.

В грудях шпигало за кожним подихом (О. Гончар);

Тільки що ніби стала дрімати [Маруся], як підніметься кашель, та прездоровенний, так і підступа під груди і дихати їй, сердешній, не дає; а тут у бік знову стало шпигати (Г. Квітка-Основ'яненко);

// Про відчуття печіння, щипання в носі (перев,, перед плачем).

Не був хлопчина й тонкосльозий, він же й не плакав ніколи, навіть у колисці не плакав, – а тут шпигало щось йому в носі (О. Ільченко);

// безос.

Тут жує [Пархім], а тут у ніс так шпига, і сльози з очей так і біжать... (Г. Квітка-Основ'яненко);

У Піхтіра починає шпигати в носі (С. Васильченко).

2. перен., розм. Зачіпати кого-небудь неприємними зауваженнями, дошкульно докоряти кому-небудь.

Якийсь час деякі занадто горді дами пробували навіть шпигати братів у “товаристві” натяками на .. їх несвітле минуле (І. Франко);

– Мене не маєш шпигати, бо тобі до вінчання також не вільно вінка брати, се всі знають, а Сава тебе не засватає! (О. Кобилянська);

Живу у Домки день, живу два, а вона все шпигає, усе дорікає... Коли вже я, мовляв, піду з нею до сільради, щоб, значить, розписатися... (В. Кучер);

– Аби мав корівчину, то на цій полові давала б вона не молоко, а саму сметану. – А може, одразу – масло, – шпигала тітка Ликерія (М. Стельмах);

– Що не дай боже? – спитав він хрипло. – Думаєш, я не знаю? Говори, шпигай уже до кінця (П. Козланюк);

// Дратувати, викликати неприємне почуття.

За що б не брався у той день Зарічний, чим би не займався, а думка про наступну розмову з дружиною раз у раз шпигала заржавілим вістрям у саме серце (М. Ю. Тарновський);

“Хто він?” шпигає глуха думка в Джавадова (О. Донченко).

3. перен. Мимовільно тягнути; спонукати робити що-небудь.

– Тебе так і шпигає щось зайняти, розгнівати матір, напустити її розгнівану на мене (Панас Мирний);

Що за цвяшок шпигає зсередини Василя, спонукає кожному сказати щось прикре, єхидне? (Ю. Мушкетик).

◇ Ко́лька шпига́є (хапа́є, штрика́є) / зашпига́ла (схопи́ла, шпигну́ла) <�Ко́льки шпига́ють (хапа́ють) / зашпига́ли (схопи́ли)> <�На ко́льки схопи́ло> див. ко́лька;

(1) Шпига́ти в се́рце – дошкуляти кому-небудь неприємними зауваженнями.

Потрапити в нашу сатиричну газету “Колючка” – велика біда .. Прямо в серце шпигають! (О. Ковінька);

(2) Шпига́ти по́глядом кого – недоброзичливо, зло поглядати на кого-небудь.

[Бичок:] Чого ж знов шпигаєш мене гострим поглядом? Вір не вір мені, а я скажу напрямки, що один твій ласкавий погляд – і пан я над панами! (М. Кропивницький).