шу-шу

ШУ-ШУ́, ШУ-ШУ-ШУ́, виг., розм.

Уживається як присудок за знач. шушу́кати.

– Цить, – каже Кум, – я не збрешу; Не торохти, сховай слова завзяті; Скажу я нищечком, бо піч у хаті... – Той ухо прихилив, а Кум шу-шу, шу-шу... (Л. Глібов);

Натовп, як очерет од вітру перед бурею: шу-шу, гу-гу-гу... (М. Куліш);

Після сніданку розташувалися діти на вчення. Стьопа, Петро, Омелько сиділи поруч. Докупи збилися й щось про себе – шу-шу-шу... (А. Головко).