щасливо

ЩАСЛИ́ВО.

1. Присл. до щасли́вий.

– А я, хвалить Бога, і дочку-красуню маю, і гроші маю, і дім маю, і живу щасливо, як у Бога за дверми, – сказала Марта Кирилівна (І. Нечуй-Левицький);

Дайте-бо, дайте зітхнути Вільно, щасливо – хоть раз, Серцем від мук оддихнути. Збутись щоденних образ (П. Грабовський);

Уляна, побачивши сина, витерла руки об фартух, припала до рипучих ременів на його грудях і тихо, щасливо заплакала (Григорій Тютюнник);

Юнацтво моє проходило щасливо (Ю. Яновський);

Сходили ми в Крим щасливо. Вертаючись, як того треба, стали в Кумицях (Марко Вовчок);

Але що було, то минуло і минуло щасливо, то й нічого писати про нього (Леся Українка);

Він був задоволений, що так щасливо скінчилася історія з Моторою (І. Кириленко).

2. Прощальне побажання кому-небудь щастя, успіху.

– Прощавайте, дядино! – сказав горобчик. – Щасливо! (Леся Українка);

– Прощавайте ж, мамо... – Щасливо, сину... (Панас Мирний);

Козирнувши прикордонникам, вони зійшли на переправу, вичовгану вже за кілька днів тисячами ніг. – Щасливо, товариші! – гукали прикордонники навздогін (О. Гончар);

– Христинко, гайда додому! – Ще маю копичку вивершити! – .. Ну вивершуй! – Щасливо тобі (М. Стельмах).