що-небудь

ЩО-НЕ́БУДЬ, чого-не́будь, займ. неознач.

Який-небудь предмет, якесь явище і т. ін. з ряду подібних або все одно, який предмет, яке явище тощо.

Було як намалює [маляр] що-небудь та підпише – бо й письменний був собі – що се не кавун, а слива, так таки точнісінька слива (Г. Квітка-Основ'яненко);

Йому хочеться і собі що-небудь сказати, чим-небудь дівчат посмішити, та поки надумається, дивись – Онисько уже й розсмішив (Панас Мирний);

Чекаю завжди твоїх листів нетерпляче, все мені здається, що вдома що-небудь недобре, що хтось слабий (М. Коцюбинський);

// Певна справа, певне заняття.

Усяк до чого-небудь вдався. Той робить те, другий – друге (Л. Глібов);

Може, дуже тяжко та важко йому було..? Або що-небудь робив таке трудне, що другий і не зуміє? Послухаймо (Г. Квітка-Основ'яненко);

Томлюся досить хутко, так що ні ходити багато, ні робити що-небудь довго не можу (Леся Українка);

// Байдуже який, будь-який предмет, будь-яке явище і т. ін.; будь-що.

Він шукав за що-небудь причепитися, вилаятись, зірвати на кому-небудь своє накипіле зло (Панас Мирний);

– А втни що-небудь нам, дідусю! (П. Грабовський);

Прокопчук – шапка на потилиці, шинеля розстебнута, лупаті очі так і виграють, так і химерять, щоб що-небудь збрехати – цілу дорогу теревенить (Григорій Тютюнник);

// Скільки-небудь, незначна частина чогось.

[Милевський:] Ну, та й азартна ж ви, Любов Олександрівно! А що, хоч виграли що-небудь, принаймні? (Леся Українка);

Не запалюючи світла, щоб не розбудити сім'ї, став [Оксен] зодягатися, глухо покашлюючи, потім пройшов у хатину, щоб прихопити що-небудь із собою з їжі (Григорій Тютюнник).

Розумі́ти що-не́будь (де́що) див. розумі́ти;

(1) Че́рез що-не́будь – з якої-небудь причини; чомусь.

Це не може бути, щоб лист пропав, може, пошта опізнилася через що-небудь (М. Коцюбинський);

Щось (що, де́що, що-не́будь) і́нше див. щось¹.

◇ (2) Не що-не́будь, а... – не щось незначне, не варте уваги, а...

Не раз за чужою роботою в думках бачив [Мар'ян] себе на своєму полі з косою. Це був вінець його тихої надії. А як було не надіятися, адже ходив він не біля чого-небудь, а коло землі (М. Стельмах).