ягідка

Я́ГІДКА, и, ж.

1. Зменш.-пестл. до я́года.

[Мавка:] Я шукала ягідок, грибків... (Леся Українка);

Фіолетовий паслін звісив над нею свої ягідки (М. Коцюбинський);

Він відривав від грона винограду ягідку за ягідкою і .. кидав собі їх одну за одною до рота (Ірина Вільде);

* Образно. – Се ви так говорите, наче вже маєте для мене яку пару на прикметі? – Чому ні? – одказує попадя. – Ось у нас ціла грядка ягідок, – вибирайте! (Марко Вовчок);

[Ярчук:] Ну, я ще нічого не встиг. Це тільки цвіточки. [Наталя:] А ягідки – попереду? (І. Микитенко);

Вернувся Гиря в хату, аж тут Лизька з чулана вийшла. Очі сяють, на щоках ягідки грають (М. Куліш);

* У порівн. Така Христя хороша, пишна та свіжа, наче червона ягідка серед білого квіту (Панас Мирний);

* Образно. * У порівн. В їхніх жалібно стулених дзьобах ягідками брусниці застигли краплини крові (М. Стельмах).

2. перен., розм. Ласкава назва дівчини або жінки.

[Сотник:] Моя голубко сизокрила! Моя ти ягідко!.. (Т. Шевченко);

[С а в а:] Квіточка моя весняная! Ягідка моя червоная! Біля тебе й горе забудеш (М. Костомаров);

Тимко відсунув бляшаний кухоль із сметаною, дихнув на лампу. – Лукерко, ягідко моя!.. (Григорій Тютюнник).

◇ (1) На́шого (одного́ і т. ін.) по́ля ягі́дка (я́гідки) – те саме, що На́шого (ва́шого, ї́хнього і т. ін.) по́ля я́года (див. я́года).

– Облиш думати про цього Скрипника. Він не нашого поля ягідка (П. Автомонов);

Відчувши, що високоосвічений Гриньов – ягідка не його поля, уникав [Онопрій] навіть вступати з ним в розмову (А. Іщук);

– Може б, отцю Миколаю шепнути, щоб він або цим, або тим світом настрахав Терентія. – Той настрахає, – криво посміхнувся парубок. – Вони, здається, ягідки одного поля (М. Стельмах);

(2) Я́гідка його́ по́ля (д) див. я́года;

(3) Ягідки́ одного́ по́ля (д) див. я́года.