ягідка

Я́ГІДКА, и, ж.

1. Зменш.-пестл. до я́года.

[Мавка:] Я шукала ягідок, грибків… (Л. Укр., III, 1952, 207);

Фіолетовий паслін звісив над нею свої ягідки (Коцюб., II, 1955, 265);

Він відривав від грона винограду ягідку за ягідкою і.. кидав собі їх одну за одною до рота (Вільде, На порозі, 1955, 151);

*Образно. — Се ви так говорите, наче вже маєте для мене яку пару на прикметі? — Чому ні? — одказує попадя.— Ось у нас ціла грядка ягідок,— вибирайте! (Вовчок, VI, 1956, 257);

[Ярчук:] Ну, я ще нічого не встиг. Це тільки цвіточки. [Наталя:] А ягідки — попереду? (Мик., І, 1957, 408);

Вернувся Гиря в хату, аж тут Лизька з чулана вийшла. Очі сяють, на щоках ягідки грають (М. Куліш, П’єси, 1960, 33);

*У порівн. Така Христя хороша, пишна та свіжа, наче червона ягідка серед білого квіту (Мирний, III, 1954, 295);

В їхніх жалібно стулених дзьобах ягідками брусниці застигли краплини крові (Стельмах, Хліб.., 1959, 91).

◊ На́шого (одного́ і т. ін.) по́ля ягі́дка (я́гідки) — те саме, що На́шого (одного́, свого́ і т. ін.) по́ля я́года ( див. по́ле)

— Облиш думати про цього Скрипника. Він не нашого поля ягідка (Автом., В. Кошик, 1954, 185);

Відчувши, що високоосвічений Гриньов — ягідка не його поля, уникав [Онопрій] навіть вступати з ним в розмову (Іщук, Вербівчани, 1961, 68);

— Може б, отцю Миколаю шепнути, щоб він або цим, або тим світом настрахав Терентія. — Той настрахає,— криво посміхнувся парубок. — Вони, здається, ягідки одного поля (Стельмах, І, 1962, 490).

2. перен., розм. Ласкава назва дівчини або жінки.

[Сотняк:] Моя голубко сизокрила! Моя ти ягідко!.. (Шевч., II, 1953, 173);

[С а в а:] Квіточка моя весняная! Ягідка моя червоная! Біля тебе й горе забудеш (Кост., I, 1967, 169);

Тимко відсунув бляшаний кухоль із сметаною, дихнув на лампу. — Лукерко, ягідко моя!.. (Тют., Вир, 1964, 38).