язичник
ЯЗИ́ЧНИК, а, ч.
1. Той, хто сповідує язичество; ідоловірець.
Слов'яни до Х ст. були язичниками (з навч. літ.);
У перші віки християнства язичники так не лютували проти християн, як у ту годину шляхта знущалась, мордувала і карбувала своїх братів (О. Стороженко);
* У порівн. Смерть – це було єдине, чого він завжди лякався. Уявляв собі тільки життя й, немов давній язичник, любив життя й ненавидів, лякався своєї загибелі... (Л. Смілянський).
2. зневажл. Пліткар, базіка.
[Денис:] Не знаю, чи є де у світі такі язичники, як наші селяне? (М. Кропивницький).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- язичник — див. ПОГАНИН. Словник синонімів Караванського
- язичник — [йазичниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
- язичник — див. ідолопоклонник Словник чужослів Павло Штепа
- язичник — язи́чник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- язичник — -а, ч. 1》 Той, хто визнає язичество; ідоловірець. 2》 заст. Пліткар, базіка. Великий тлумачний словник сучасної мови
- язичник — ПОГА́НИ́Н (той, хто не сповідує християнської віри), НЕХРИСТИЯ́НИ́Н, НЕХРЕЩЕ́НИЙ, ЯЗИ́ЧНИК, НЕ́ХРИСТ заст., розм. Він зрідні став сирійським поганинам, — Що йменувались "пильними". Словник синонімів української мови
- язичник — ЯЗИ́ЧНИК, а, ч. 1. Той, хто визнає язичество; ідоловірець. Слов’яни до Х ст. були язичниками (Іст. СРСР, І, 1956, 35); У перші віки християнства язичники так не лютували проти християн, як у ту годину шляхта знущалась... Словник української мови в 11 томах
- язичник — Язичник, -ка м. раст. Ophioglossum vulgatum L., безплодная вая. ЗЮЗО. І. 130. Словник української мови Грінченка