1. Словник української мови у 20 томах

ячання

ЯЧА́ННЯ, я, с.

Дія за знач. яча́ти і звуки, утворювані цією дією.

З високості чутно ячання лебедів і крик диких гусей (Леся Українка);

Лебеді на річці змахували крилами й з радісним ячанням підіймалися угору (Л. Дмитерко);

Вона зненацька почула різке, надсадне ячання: невідь-звідки на терасі взявся антрацитово-чорний котюга (з газ.);

* У порівн. І в хаосі розкиданих стовпів, Серед шалівок, каменю та глини, Зринає віщий і міцний порив, Мов весняне ячання лебедине (М. Рильський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ячання — [йачан':а] -н':а Орфоепічний словник української мови
  2. ячання — яча́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  3. ячання — -я, с. Дія за знач. ячати і звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. ячання — ЯЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. яча́ти і звуки, утворювані цією дією. З високості чутно ячання лебедів і крик диких гусей (Л. Укр., II, 1951, 205); Лебеді на річці змахували крилами й з радісним ячанням підіймалися угору (Дмит., Розлука, 1957, 95); *У порівн. Словник української мови в 11 томах