ізоосмія

ІЗООСМІ́Я, ї, ж., біол.

Відносна сталість осмотичного тиску в рідких середовищах і тканинах організму.

Важливою умовою існування живих організмів є підтримання показників гомеостазу – ізотермії та ізоосмії (з наук. літ.);

Ізоосмія притаманна таким біологічним рідинам, як кров і лімфа (з наук.-попул. літ.);

Ізоосмія регулюється центральною нервовою системою й діяльністю залоз внутрішньої секреції (з навч. літ.);

Основну роль у регуляції осмотичного тиску крові відіграють нирки. Меншою мірою в ізоосмії беруть участь тканини печінки та підшкірної клітковини (з навч. літ.).