іконоборчий

ІКОНОБО́РЧИЙ, а, е, іст.

Стос. до іконоборства.

Іконоборчий рух зумовив новий злет світського образотворчого мистецтва й архітектури Візантії (з навч. літ.);

Цісар Костянтин V Копронім (741–775), син Лева III, завзято продовжував іконоборчу боротьбу свого батька (з публіц. літ.);

Свято Торжества Православ'я було започатковано Церквою 842 року на честь перемоги над іконоборчою єрессю (з рел.-церк. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me