інклюзив

ІНКЛЮЗИ́В, а, ч., лінгв.

Займенникові або дієслівні форми, які вказують на те, що адресат мовлення входить до числа учасників дії; протилежне ексклюзив (у 3 знач.).

Інклюзив утворює субкатегорійне значення у складі категорії особи (з наук. літ.);

У мовах, де немає морфологічного інклюзива, його значення виражено лексично (наприклад, в українській мові словосполученням “ми з вами” або “ми з тобою” на відміну від неозначеного “ми”) (з наук.-попул. літ.);

Займенниковий інклюзив.