абориген

абориге́н

[абориеген]

-на, м. (на) -нов'і/-н'і, мн. -ние, -н'іў

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. абориген — АБОРИГЕ́Н, а, ч. 1. Корінний житель країни або місцевості; тубілець. Паралельно з подальшим розвитком культури місцевих аборигенів у період максимального похолодання в Подніпров'я мігрує населення з більш північних регіонів (з наук. літ. Словник української мови у 20 томах
  2. абориген — абориген – автохтон – тубілець Походять з різних мов (латинської, грецької та слов’янських), але мають ідентичні значення – “корінний житель або уродженець якоїсь країни чи місцевості”. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  3. абориген — Тубілець, див. автохтон, туземець Словник чужослів Павло Штепа
  4. абориген — АБОРИГЕ́Н книжн. (представник корінного населення країни, місцевості), АВТОХТО́Н книжн., ТУЗЕ́МЕЦЬ рідко, ТУБІ́ЛЕЦЬ заст. Серед наших пращурів були пришельці й аборигени (І. Словник синонімів української мови
  5. абориген — АБОРИГЕ́Н, а, ч., книжн. Корінний житель країни або місцевості; тубілець, автохтон. Недоїдання, захворювання і висока смертність дітей стали звичайними явищами серед аборигенів Центральної Австралії (Веч. Київ, 14.ІІІ 1957, 4). Словник української мови в 11 томах
  6. абориген — абориге́н іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  7. абориген — -а, ч., книжн. Корінний житель країни або місцевості; тубілець, автохтон. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. абориген — А. На відміну від слів тубілець, автохтон, уживаних у значенні "корінний житель якоїсь країни або місцевості", стосується також тваринного й рослинного світу. Пох.: аборигенка, аборигенний. Літературне слововживання