бунчук

бунчу́к

[бунчук]

-ука, м. (на) -уку, мн. -уки, -ук'іў

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бунчук — Бунчук, -ка м. 1) Одинъ изъ знаковъ гетманскаго достоинства: древко съ металлическимъ яблокомъ на концѣ, подъ которымъ свѣшивался лошадиный хвостъ. Козаки добре зробили: бунчук, булаву положили, Єврася Хмельниченка на гетьманство настановили. Мет. 398. Словник української мови Грінченка
  2. бунчук — -а, ч. 1》 іст. Булава з металевою кулькою на кінці та прикрасою-китицею з кінського волосу; в давні часи широко застосовувалася в Туреччині, Польщі, Росії (як ознака влади козацьких отаманів) та Україні (як ознака влади гетьманів). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. бунчук — ЖЕЗЛ (особливої форми паличка, що служить символом влади, високого становища тощо); БУЛАВА́ (з кулястим потовщенням на кінці); ПАТЕРИ́ЦЯ (перев. у священнослужителів); БУНЧУ́К іст. Словник синонімів української мови
  4. бунчук — (тур. boncuk) — ударний інструмент турецького походження, металевий фігурний стовбур з відгалуженнями, до якого жорстко прикріплені ліра з металевими пластинками, дуга та півмісяці, а також підвішені кінські хвости, бубонці та дзвоники... Словник-довідник музичних термінів
  5. бунчук — Бунчу́к, -ка́; бунчуки́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. бунчук — БУНЧУ́К, а́, ч. 1. іст. Булава з металевою кулькою на кінці і прикрасою-китицею з кінського волосу; в давні часи широко застосовувалася в Туреччині, Польщі, Росії (як ознака влади козацьких отаманів) і в Україні (як ознака влади гетьманів). Словник української мови у 20 томах
  7. бунчук — бунчу́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  8. бунчук — Військова регалія, символ гетьманської влади Словник застарілих та маловживаних слів
  9. бунчук — 1. військова регалія, що складалася з палиці з кулею, вістрям або ін. прикрасою на верхівці, до якої прикріплювали волосся турів чи коней та дві, як правило, срібні, китиці; використовувався у деяких кочових племен та народів, у Туреччині, Польщі... Універсальний словник-енциклопедія
  10. бунчук — БУНЧУ́К, а́, ч. 1. іст. Булава з металевою кулькою на кінці і прикрасою-китицею з кінського волосу; в давні часи широко застосовувалася в Туреччині, Польщі, Росії (як ознака влади козацьких отаманів) і на Україні (як ознака влади гетьманів). Словник української мови в 11 томах