1. Орфоепічний словник української мови

весняний

весня́ний

[веис(‘)н'анией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і і [веис(‘)н'аний] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. весняний — весня́ни́й прикметник Орфографічний словник української мови
  2. весняний — -яна, -яне. Прикм. до весна 1), 2). Весняна пора. || Який буває, відбувається навесні. Весняний катар — тривале, хронічне захворювання кон'юнктиви ока, яке загострюється у весняні і літні місяці. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. весняний — ВЕСНЯ́НИ́Й, я́на́, я́не́. Прикм. до весна́ 1, 2; пов'язаний із весною. Летіть, летiть весняної доби Земля i кiнь, списи i корогви! (Ю. Яновський); Погожого весняного дня вони з матір'ю поралися на цій ділянці городу (Є. Словник української мови у 20 томах
  4. весняний — ВЕСНЯ́НИ́Й (пов'язаний з весною; який буває, відбувається навесні), ЯРОВИ́Й рідше, ВЕСІ́ННІЙ рідко. Стояла рання весняна пора надворі (Панас Мирний); За вікнами тихо падав весняний дощик (М. Томчаній); Я стояти буду надворі, Обличчя вмию яровим дощем (Д. Словник синонімів української мови
  5. весняний — Весня́ни́й, -на́, -не́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. весняний — ВЕСНЯ́НИ́Й, я́на́, я́не́. Прикм. до весна́ 1, 2. Весняна пора; // Який буває, відбувається навесні. Веселе сонечко ховалось В веселих хмарах весняних (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  7. весняний — Весняний, -а, -е Весенній. Весняна погода. Макс. Зійшло сонце веснянеє — стало пригрівать. Рудч. Чп. 195. Словник української мови Грінченка