1. Орфоепічний словник української мови

відбутися

відбу́тися

[в'ідбутиес'а]

-удус'а, -удеис':а, -удеиц':а, -удуц':а; мин. -уўс'а, -улас'а; нак. -удз'с'а, -уд'теис'а

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відбутися — відбу́тися дієслово доконаного виду обмежитися чимось незначним; зазнати, перетерпіти менше ніж очікувалось; уникнути небажаного Орфографічний словник української мови
  2. відбутися — див. відбуватися. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. відбутися — ВІДБУ́ТИСЯ див. відбува́тися. Словник української мови у 20 томах
  4. відбутися — де́шево відбу́тися. Уникнути можливих дуже важких наслідків чого-небудь. — Тільки ще один, крім нього (Артема), був легко поранений.— Ну, ще ми дешево одбулись! — озвавсь котрийсь (А. Фразеологічний словник української мови
  5. відбутися — ВІДБУВА́ТИСЯ (про дію, подію, явище тощо — мати місце), ТРАПЛЯ́ТИСЯ, ЗДІ́ЙСНЮВАТИСЯ, БУ́ТИ, ПРОХО́ДИТИ, ДІ́ЯТИСЯ, РОБИ́ТИСЯ, ЧИНИ́ТИСЯ, ІТИ́ (ЙТИ́), ВЕРШИ́ТИСЯ уроч., ДОВЕ́РШУВАТИСЯ уроч.; ОБХО́ДИТИСЯ без кого, чого (перев. з част. не); СТАВА́ТИСЯ (перев. Словник синонімів української мови
  6. відбутися — ВІДБУ́ТИСЯ див. відбува́тися. Словник української мови в 11 томах
  7. відбутися — Відбуватися, -ваюся, -єшся сов. в. відбутися, -будуся, -дешся, гл. Исполняться, исполниться, совершиться, имѣть мѣсто. Весілля відбулося вчора. 2) = збутись. Вона прийшла, щоб тільки відбутись від людського нарікання. Левиц. І. 387. 3) = відбути. Брехнею не відбудешся. О. 1862. І. 32. Словник української мови Грінченка