1. Орфоепічний словник української мови

дзвоник

дзво́ник

[дзвониек]

-ка, м. (на) -ку, мн. -кие, -к'іў

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дзвоник — дзво́ник 1 іменник чоловічого роду дзвінок дзво́ник 2 іменник чоловічого роду квітка Орфографічний словник української мови
  2. дзвоник — I -а, ч. Те саме, що дзвінок. Останній дзвоник — символічний дзвоник на останній урок по закінченні середньої школи. II див. дзвоники. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дзвоник — див. дзвін Словник синонімів Вусика
  4. дзвоник — Дзво́ник, -ка, на -ку; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. дзвоник — ДЗВО́НИК¹, а, ч. Те саме, що дзвіно́к. Чути кроки і срібний дзвін ручного дзвоника (Коч., III, 1956, 16); *Образно. Жайворонок то підлітав вище й зникав у блакиті, то спускався й розсипав дзвоники над самою головою (Ю. Янов., II, 1954, 141). ДЗВО́НИК² див. дзво́ники. Словник української мови в 11 томах
  6. дзвоник — Дзвоник, -ка м. 1) = дзвінок въ 1 знач. Коні помчали, дзвоники задзвеніли. Кв. 2) мн. дзвоники. раст. Колокольчики, Campanula persicifolia, Campanula trachelium, Convolvulus sepium L., Linaria genistaefolia Mill. см. дзвінок, дзвіночок. ум. дзвоничок. Ком. II. 81. Словник української мови Грінченка