1. Словник української мови Грінченка

дзвоник

Дзвоник, -ка

м.

1) = дзвінок въ 1 знач. Коні помчали, дзвоники задзвеніли. Кв.

2) мн. дзвоники. раст. Колокольчики, Campanula persicifolia, Campanula trachelium, Convolvulus sepium L., Linaria genistaefolia Mill. см. дзвінок, дзвіночок. ум. дзвоничок. Ком. II. 81.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дзвоник — дзво́ник 1 іменник чоловічого роду дзвінок дзво́ник 2 іменник чоловічого роду квітка Орфографічний словник української мови
  2. дзвоник — [дзвониек] -ка, м. (на) -ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
  3. дзвоник — I -а, ч. Те саме, що дзвінок. Останній дзвоник — символічний дзвоник на останній урок по закінченні середньої школи. II див. дзвоники. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. дзвоник — див. дзвін Словник синонімів Вусика
  5. дзвоник — Дзво́ник, -ка, на -ку; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. дзвоник — ДЗВО́НИК¹, а, ч. Те саме, що дзвіно́к. Чути кроки і срібний дзвін ручного дзвоника (Коч., III, 1956, 16); *Образно. Жайворонок то підлітав вище й зникав у блакиті, то спускався й розсипав дзвоники над самою головою (Ю. Янов., II, 1954, 141). ДЗВО́НИК² див. дзво́ники. Словник української мови в 11 томах