1. Орфоепічний словник української мови

дикун

дику́н

[диекун]

-уна, м. (на) -унов'і/-ун'і, кл. -унеи, мн. -ни, -н'іў

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дикун — дику́н іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. дикун — див. ВАРВАР. Словник синонімів Караванського
  3. дикун — -а, ч. 1》 Людина з племені, яке перебуває на рівні первісної культури. 2》 перен., розм. Відлюдна, сором'язлива людина. 3》 рідко. Про дику рослину. 4》 розм. Той, хто відпочиває, подорожує без путівки, приватно. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. дикун — див. відлюдкуватий; дикий; жорстокий Словник синонімів Вусика
  5. дикун — ВА́РВАР (некультурна, малоосвічена людина, часто груба й жорстока в своїй поведінці, байдужа або й ворожа до культурних цінностей); ДИКУ́Н, ТРОГЛОДИ́Т книжн., ВАНДА́Л (той, хто знищує, руйнує культурні цінності). Словник синонімів української мови
  6. дикун — Дику́н, -на́; -куни́, -ні́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. дикун — ДИКУ́Н, а́, ч. 1. Людина з племені, яке перебуває на рівні первісної культури. Лише дикуни.. могли видумати подібний танець (Фр., VI, 1951, 230); Світ колись для дикуна Був обмежений рікою Чи горою, а чи пралісом (Рильський, І, 1956, 151); *У порівн. Словник української мови в 11 томах