1. Великий тлумачний словник сучасної мови

дикун

дику́н

-а, ч.

1》 Людина з племені, яке перебуває на рівні первісної культури.

2》 перен., розм. Відлюдна, сором'язлива людина.

3》 рідко. Про дику рослину.

4》 розм. Той, хто відпочиває, подорожує без путівки, приватно.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дикун — дику́н іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. дикун — див. ВАРВАР. Словник синонімів Караванського
  3. дикун — [диекун] -уна, м. (на) -унов'і/-ун'і, кл. -унеи, мн. -ни, -н'іў Орфоепічний словник української мови
  4. дикун — див. відлюдкуватий; дикий; жорстокий Словник синонімів Вусика
  5. дикун — ВА́РВАР (некультурна, малоосвічена людина, часто груба й жорстока в своїй поведінці, байдужа або й ворожа до культурних цінностей); ДИКУ́Н, ТРОГЛОДИ́Т книжн., ВАНДА́Л (той, хто знищує, руйнує культурні цінності). Словник синонімів української мови
  6. дикун — Дику́н, -на́; -куни́, -ні́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. дикун — ДИКУ́Н, а́, ч. 1. Людина з племені, яке перебуває на рівні первісної культури. Лише дикуни.. могли видумати подібний танець (Фр., VI, 1951, 230); Світ колись для дикуна Був обмежений рікою Чи горою, а чи пралісом (Рильський, І, 1956, 151); *У порівн. Словник української мови в 11 томах