подзвонити
подзвони́ти
[подзвонитие]
-воун'у, -ониеш; нак. -ни, -воун'іт'
Джерело:
Орфоепічний словник української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- подзвонити — подзвони́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- подзвонити — -дзвоню, -дзвониш, док. 1》 неперех. Док. до дзвонити. 2》 перех. Викликати дзвінком. 3》 неперех. Дзвонити якийсь час. Великий тлумачний словник сучасної мови
- подзвонити — Подзвони́ти, -ню́, -во́ниш, -во́нять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- подзвонити — ПОДЗВОНИ́ТИ, дзвоню́, дзво́ниш, док. 1. без прям. дод. Док. до дзвони́ти. Настя .. ступила на низький ганок і подзвонила (Леся Українка); Завадка .. Словник української мови у 20 томах
- подзвонити — ТЕЛЕФОНУВА́ТИ (викликати для розмови телефоном), ДЗВОНИ́ТИ. — Док.: зателефонува́ти, протелефонува́ти, подзвони́ти. Дивуючися, хто ж це може їй уночі телефонувати, Сахно взяла трубку (Ю. Смолич); — Дзвонили ви до Русевича? — спитав Петров. Словник синонімів української мови
- подзвонити — ПОДЗВОНИ́ТИ, дзвоню́, дзво́ниш, док. 1. неперех. Док. до дзвони́ти. Настя.. ступила на низький ганок і подзвонила (Л. Укр., III, 1952, 582); Завадка.. схопив з стола склянку і подзвонив нею об графин (Вільде, Сестри.. Словник української мови в 11 томах
- подзвонити — Подзвони́ти, -ню́, -ниш гл. 1) Позвонить. Ой помер мій Давидко, поховали й ног не видко. Редькою подзвонила, ріпкою поминала. Чуб. V. 797. 2) Позвенѣть. За ворітечка вийшла, ключами подзвонила. Чуб. ІІІ. 235. Словник української мови Грінченка