1. Орфоепічний словник української мови

порушник

пору́шник

[поурушниек]

-ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. порушник — пору́шник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. порушник — (закону) правопорушник, (порядку) бешкетник, баламут; п! ЗЛОЧИНЕЦЬ. Словник синонімів Караванського
  3. порушник — -а, ч. 1》 Той, хто порушує закони, розпорядження влади або правила, розпорядок чого-небудь і т. ін. || Той, хто не дотримується традицій, звичаїв і т. ін. Порушник кордону. 2》 Той, хто порушує тишу або спокій кого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. порушник — ПОРУ́ШНИК, а, ч. 1. Той, хто порушує закони, розпорядження влади або правила, розпорядок чого-небудь і т. ін. Порушників людського закону судять і карають!.. (Іван Ле і... Словник української мови у 20 томах
  5. порушник — Пору́шник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. порушник — ПОРУ́ШНИК, а, ч. 1. Той, хто порушує закони, розпорядження влади або правила, розпорядок чого-небудь і т. ін. Порушників людського закону судять і карають!.. (Ле і Лев., Півд. Словник української мови в 11 томах
  7. порушник — I. Порушник, -ка м. = поручник 1. Лебед. у. Він його порушник, ручився за нього, — ну тим так і каже. Екатер. у. --------------- II. Порушник, -ка м. раст.: а) Centaurea Marschaliana Spr. ЗЮЗО. І. 13 6. б) Chimaphilla umbellata Nut. ЗЮЗО. І. 116. Словник української мови Грінченка