1. Орфоепічний словник української мови

рятівник

рятівни́к

[р'ат'іўник]

-ниека, м. (на) -ниеков'і/ -ниеку, мн. -ниеки, -ниек'іў

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. рятівник — рятівни́к іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. рятівник — РЯТІВНИК – РЯТУВАЛЬНИК Рятівник, -а. Той, хто врятував або рятує когось, щось: рятівник людства, сміливий рятівник. Рятувальник, -а. Той, хто професійно займається рятуванням когось, чогось: рятувальник на воді, пост рятувальника. Літературне слововживання
  3. рятівник — Рятувальник, (душі) ур. спаситель. Словник синонімів Караванського
  4. рятівник — -а, ч. 1》 Той, хто рятує або врятував кого-, що-небудь. 2》 Те саме, що рятувальник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. рятівник — РЯТІВНИ́К, а, ч. 1. Той, хто рятує або врятував кого-, що-небудь. Тихович сердечно подякував свому рятівникові (М. Коцюбинський); – Оце ваш рятівник! – сказав Рультен, показуючи на брата. Словник української мови у 20 томах
  6. рятівник — РЯТІВНИ́К (той, хто рятує або врятував кого-, що-небудь), ПОРЯТІВНИ́К, СПАСИ́ТЕЛЬ розм. Вона вже йти не могла, сиділа, обхопивши вербу руками, і.. благально дивилася на свого рятівника (Григорій Тютюнник); Вона гаряче стиснула руку свого порятівника (І. Словник синонімів української мови
  7. рятівник — Рятівни́к, -ка́; -ники́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. рятівник — РЯТІВНИ́К, а, ч. 1. Той, хто рятує або врятував кого-, що-небудь. Тихович сердечно подякував свому рятівникові (Коцюб., І, 1955, 204); — Оце ваш рятівник!— сказав Рультен, показуючи на брата. Словник української мови в 11 томах