1. Орфоепічний словник української мови

укажчик

ука́жчик

[укажчиек]

-ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. укажчик — ука́жчик іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  2. укажчик — Указка, див. стрілка Словник чужослів Павло Штепа
  3. укажчик — УКА́ЖЧИК (ВКА́ЖЧИК), а, ч., розм. 1. Особа, яка вказує іншим, що і як робити, яким чином діяти. – Ось йому!.. Зась!.. Який він мені укажчик?.. Ніхто тепер до мене не мішайся... Я сама собі – голова... Словник української мови у 20 томах
  4. укажчик — -а, ч., розм. Особа, яка вказує іншим, що і як робити, яким чином діяти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. укажчик — НАСТА́ВНИК (той, хто наставляє, дає напучення), МЕ́НТОР книжн. заст., ірон., НАПУ́ТНИК заст.; УЧИ́ТЕЛЬ (ВЧИ́ТЕЛЬ), МЕТР книжн. заст., ірон. Словник синонімів української мови
  6. укажчик — УКА́ЖЧИК, а, ч., розм. Особа, яка вказує іншим, що і як робити, яким чином діяти. — Ось йому!.. Зась!.. Який він мені укажчик?.. Ніхто тепер до мене не мішайся… Я сама собі — голова… (Мирний, IV, 1955, 57). Словник української мови в 11 томах